Корюківську трагедію називають найжорстокішою каральною операцією нацистів під час Другої світової війни, яка відбулася 1–2 березня 1943 року.
Селище Корюківка на Чернігівщині було найбільшим населеним пунктом у Європі, який під час Другої світової війни повністю знищили нацисти: воєнні злочинці вбили більше шести тисяч людей та спалили близько однієї тисячі будинків. До прикладу, у французькому Орадур-сюр-Глан було замордовано 642 людини, у селищі Лідице у Чехії було вбито 320 людей, у Хатині в Білорусі – 149.
Передумови та перебіг трагедії
Причиною жорстокого терору в Корюківці став напад радянського партизанського з’єднання під командуванням Олексія Федорова на німецько-угорський гарнізон у Корюківці 27 лютого 1943 року. Вцілілі солдати у цегляному будинку лікарні змогли повідомити про цю атаку регулярним силам.
«У відповідь на цю партизанську радянську акцію був наказ про знищення села Корюківки, який віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури міста Конотоп Байєр Бруно Франц. Він уродженець німецького міста Касселя. Ця комендатура була підпорядкована групі армії Південь Вермахту», – пояснює український історик Павло Гай-Нижник.
Офіційною метою в указі було знищення всього селища, як акт помсти та залякування в антинімецьких заходах.
Вранці 1 березня з міста Сновськ гітлерівці перейшли в Корюківку, яку було оточено з усіх боків. В усіх мешканців групами по 50-100 осіб перевіряли документи, а потім заганяли в будинки й розстрілювали.
В акті Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 року вказано, що 1 і 2 березня було здійснено вбивство 6700 людей, спалено 1290 будинків, а залишилось 36 будівель.
Про акт відплати німців знали радянські партизани
Про те, що готується акт відплати з боку німців, знали та були попереджені радянські партизани. Задовго до цього були розвішані оголошення, в яких німецька та угорська окупаційна влада офіційно повідомляла, що будуть акти відплати за вбивство їхніх гарнізонів.
Вважається, що в очікуванні репресій вони й зробили напад на гарнізон 27 лютого. Історик Павло Гай-Нижник каже, що «з радянського боку – це була гарно продумана багатоходівка». Вони знали наслідки і навмисно напали на невеличкий гарнізон, щоб спровокувати угорців та німців.
Історик Гай-Нижник вказує, що особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група Федорова за чисельністю переважала кількість карателів у десять разів. Тобто, теоретично, вони могли знищити загін карателів, але натомість стали мовчазним співучасником акту злочину.
Ця трагедія приховувалася радянською владою вже після війни, адже, якби історики, краєзнавці чи будь-хто інший почали з’ясовувати причини трагедії, виникло б багато запитань до радянської системи, попри її тоталітарність.
Корюківська трагедія – національний символ скорботи
Корюківська трагедія – символ скорботи за всіма загиблими у всіх українських селах, знищених нацистськими окупантами в 1941–1944 роках. Важливо пам’ятати про Корюківську трагедію, поки ще живі ті, хто пам’ятає, як ховалися по лісах і як збирали рештки загиблих.
Ця традегія допомагає зрозуміти війну, яку сьогодні Росія веде проти України. Спалюючи цілі села та вбиваючи від дітей до людей літнього віку, нацисти мали єдину мету – залякати й упокорити. Те ж мають на меті російські окупанти.
