Видання Foreign Affairs надрукувало ґрунтовне дослідження, присвячене російській православній церкві та її прихованому впливу на Заході.

Автори матеріалу: Андрій Солдатов – старший науковий працівник-нерезидент Центру аналізу європейської політики, співзасновник і редактор сайту Agentura.ru, який стежить за діяльністю російських спецслужб, та Ірина Бороган – старша наукова працівниця-нерезидентка Центру аналізу європейської політики, співзасновниця і заступниця редактора цього сайту.

Солдатов і Бороган є співавторами книги «Співвітчизники: Російські вигнанці, які боролися проти Кремля».

Свій матеріал автори починають із нагадування про сильно пошкоджений російським ракетним ударом 23 липня один із найбільших православних храмів України – Спасо-Преображенський кафедральний собор в Одесі. Очевидно, що Путін веде війну проти православних християн. При тому, що більшість росіян – також православні християни. У своїй кампанії з підкорення України Москва, по суті, націлилася на власну релігію. Попри це, представники російського православного духовенства були одними з найпалкіших прихильників війни, а критика з боку православних лідерів в інших країнах була порівняно незначною.

ФБР попередило членів православної громади у США, що Росія використовує церкву для вербування на Заході

Автори зазначають, що у певному сенсі така ситуація не має дивувати, зважаючи на добре відомі зв'язки між російською православною церквою та режимом Путіна. З перших років його перебування при владі церква набувала дедалі більшого впливу у російському суспільстві і зміцнювала свої історичні зв'язки з державою та військовими. Вона також відіграла вирішальну роль у підтримці війни, а глава Російської православної церкви патріарх Кирило став рупором військових цілей Кремля.

Автори звертають увагу на потужну підтримку, яку Путін отримує від православних громад за кордоном. Так, РПЦ за межами Росії має 38 649 парафій, 474 чоловічих і 498 жіночих монастирів. У США, приміром, РПЦ має 2380 парафій, 41 чоловічий і 38 жіночих монастирів. Загальне членство у Церкві залишається невеликим – за однією з недавніх оцінок, у США налічується 25 тис. парафіян. Однак велика кількість парафій забезпечує широку географічну присутність РПЦ у багатьох великих західних містах.

У 2022 році, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, православний лідер у Північній Америці закликав віруючих в усьому світі підтримати його. У Європі один із найвідоміших православних єпископів Заходу засудив не російську армію, а українську владу, за начебто вчинені нею звірства проти християн під час війни. Ще більш вражаючою стала кампанія із завоювання сердець та умів російських православних у США та західних країнах, яку очолила церковна гілка, пов'язана з російською розвідкою та російським урядом. Дослідники акцентують: масштаби цих зусиль настільки великі, що вони привернули увагу американського уряду. На початку цього року ФБР у приватному порядку попередило членів православної громади у США, що Росія, ймовірно, використовує Церкву для вербування джерел розвідки на Заході.

Автори пишуть, що члени громади надали їм копії документів ФБР, які були поширені серед російських і грецьких православних парафій. Документи ідентифікують та висвітлюють діяльність старшого працівника відділу зовнішніх зв'язків РПЦ, якого ФБР підозрює у зв'язках із російською розвідкою. Попередження ФБР свідчить про те, що церква може бути навіть тісніше пов'язана з режимом Путіна, ніж припускають багато спостерігачів. А це потенційно може мати значні наслідки для впливу Кремля за кордоном. З огляду на давню присутність церкви у західних країнах, ці зв'язки можуть ускладнити зусилля зі створення ефективної російської опозиції за кордоном.

Біла і Червона церкви на службі у Путіна

У тому, що церква може відігравати важливу роль у просуванні стратегічних інтересів Росії, немає нічого дивного. Автори дослідження нагадують, що упродовж століть церква була тісно пов'язана з російською державою: від часів Російської імперії до СРСР і путінської Росії. З XVIII століття до революції 1917 року російський цар був главою РПЦ, яка, своєю чергою, надавала легітимності імперському правлінню. Російський бренд православ'я ґрунтується на концепції, що Москва є «Третім Римом» – спадкоємицею Риму та Константинополя. Вплив церкви також підкріплювався і національно-імперською ідеологією російської винятковості, згідно з якою місія церкви полягала у служінні цареві й захисті священної батьківщини.

Комуністичне правління не надто змінило цю орієнтацію, незважаючи на систематичні переслідування радянською владою церковних лідерів, конфіскацію церковного майна та загальний демонтаж церковного впливу після більшовицької революції. Під час Другої світової війни, коли Йосип Сталін звернувся до Церкви з проханням допомогти згуртувати населення на захист СССР, церковні лідери відгукнулися на його заклик – не з опортуністичних міркувань, а оскільки усвідомлювали, що ідеологія країни швидко переходить від пролетарського правління і всезагального комунізму до оновленої націоналістичної ідеології, яка спиралася на славетне минуле Російської імперії. Сталін розумів: націоналізм більше надихає солдатів.

Попри офіційну атеїстичну риторику радянського уряду, в останні десятиліття Холодної війни церква трималася поруч із державою. Дід співавтора статті Андрія Солдатова на початку 1980 років був високопоставленим військовим чиновником і пишався тим, що його запросили на православну пасхальну службу до Єлоховського собору у Москві. Тоді це був головний храм країни і запрошення було свідченням елітного статусу. КДБ пильно стежив за церквою: оперативники уважно оцінювали духовенство і мирян як потенційних агентів. Частково це було пов'язано з тим, що КДБ і церква поділяли переконання, мовляв країна перебуває під постійною загрозою з боку Заходу і оточена численними ворогами. Ба більше, ще з ХІІІ століття Російська православна церква з підозрою ставилася до експансії католицизму на схід, яку вона розглядала як спробу Заходу нав'язати слов'янській цивілізації свою релігію. Для КДБ історична стурбованість російської церкви загрозою зовнішнього впливу означала, що вона може бути залучена до радянських зусиль зі створення ідеологічного оплоту проти Заходу.

Автори дослідження підкреслюють, що тісний зв'язок між церквою та апаратом безпеки не закінчився і з розпадом СРСР. Демократичні зміни 1990 років торкнулися багатьох сфер російського суспільства, але дві інституції залишилися майже повністю недоторканими: КДБ, який продовжував діяти як раніше, хоча й був розділений на кілька частин, і церква. Хоча демократичні реформатори й ліберальні священники закликали до радикальної реформи РПЦ, їхні зусилля виявилися марними. Натомість, при Путіні церква знайшла нового прихильника і захисника.

У перші роки правління Путіна ФСБ – спадкоємиця КДБ, вжила заходів для захисту православної сфери впливу. У 2002 році ФСБ вислала з Росії п'ятьох католицьких священників, звинувативши їх у шпигунстві. Натомість РПЦ благословила ФСБ: того ж року було відкрито храм Софії Премудрості Божої неподалік Луб'янської площі, у кварталі від московської штаб-квартири ФСБ. Сам патріарх Алексій II благословив відкриття храму на церемонії, на якій був присутній тодішній голова ФСБ Микола Патрушев.

Путін очікував, що церква сприятиме стабільності його режиму своєю діяльністю у Росії і за кордоном. Він хотів взяти російську діаспору на Заході під свій контроль. Щоб досягти цього, Путін зробив своїм особистим проєктом підпорядкування Московському патріархату РПЦ за кордоном.

Автори матеріалу подають стислу історичну довідку про РПЦ за кордоном. Сформована залишками Білої армії у країнах, де російські вигнанці оселилися у 1920 роках, ця церква стала відома як Біла Церква (тоді як вигнанці називали її аналог у радянській Росії Червоною Церквою, оскільки вважали, що вона була просякнута агентурою КДБ). З 1951 року штаб-квартира Білої Церкви розташована у Нью-Йорку, на розі Парк-авеню і 93 Східної вулиці, і впродовж усієї Холодної війни вона залишалася повністю незалежною від церкви у Москві. Її суперниця, Червона церква, також була присутня у Нью-Йорку, у церкві Святого Миколая на 97 Східній вулиці.

У слушний момент Путін надіслав подарунок главі Білої Церкви – величезну ікону останньої російської імператриці Олександри, страченої більшовиками 1918 року разом з царем Миколою II та рештою імператорської сім'ї. Передаючи ікону, Путін ніби сигналізував: настав час реабілітувати пам'ять про імперські порядки. У травні 2007 року, під час ретельно продуманої церемонії у храмі Христа Спасителя у Москві дві церкви підписали угоду, відому як Акт про канонічне спілкування.

Відтоді Російська православна церква за кордоном підтримує зовнішню політику Кремля і відіграє певну роль у його пропагандистських кампаніях. Наприклад, у 2014 році у США, за підтримки нью-йоркської церкви Святого Миколая, було запроваджено ініціативу Кремля, у межах якої росіяни 9 травня йдуть маршем з фотографіями своїх родичів, які воювали у Другій світовій війні – так званий «Безсмертний полк».

Російська православна церква за кордоном почала служити російській розвідці й іншими способами, створюючи мережу прокремлівської підтримки по всьому Заходу. Це почало привертати увагу західних правоохоронних органів, зокрема ФБР.

Джерело