“Коли ми приїздимо на “нуль”, я бачу втомлений погляд солдата, який нещодавно був в бою, його суворі очі, – розповідає про свого фронтового глядача Анатолій Гнатюк. – Та щойно ми починаємо нашу програму, напруга в цих очах тане, як сніг, і в них зʼявляються іскринки хорошого настрою, а потому і сміх, і оплески, і ніхто не хоче розходитись. Це єднання – це для нас така велика віддушина, що ми щось робимо для ЗСУ”. 

Підтримувати бойовий дух військових, відновлювати їхню травмовану фронтом психіку артисти почали задовго до повномасштабного вторгнення.

“Коли все почалося в 2014-му, я спочатку їздив сам до наших хлопців на передову як волонтер, – згадує Заслужений артист України з позивним “Франко”. – І позивний свій я отримав там, від військових. Вони по рації постійно казали: “Так, тут Франко, зараз Франка відправляємо і таке інше”. – Я в них запитав: “А хто такий Франко?” – “Та це ж ти! Ну, бо імені твого ніхто не знає, а сказали, що приїздить актор з театру Франка – то ми так тебе і назвали”. І воно приклеїлося. Але для мене то була велика честь”. 

З 2015 року “Три бійці” їздили якомога ближче до “нуля”, саме в бойові підрозділи на прифонтові пункти постійної дислокації. Проводили концерти в окопах та бліндажах – там, куди мало хто з артистів доїжджав.

“Ми почали їздити з концертами по військових шпиталях і полігонах всієї країни. Того ж року побували у Слов'янську, Артемівську (нині Бахмут), Сватово і Кремінній, які зараз окуповані, – згадує Анатолій Гнатюк. – Там я вперше побачив заклеєні навхрест вікна і почув розповідь про те, як снаряд потрапив в дах, але не розірвався. І це означало, що комусь дуже пощастило!”

За ці роки в артистів серед військових з'явилося багато друзів. Разом з концертами вони почали возити ще й гуманітарну допомогу. Театрально-концертна програма “Трьох бійців” будується за двома головними принципами – піднімає бійцям настрій і має тривати максимум годину, адже більше часу у військових просто немає. 

“Що бійцям потрібно – їм потрібно підняти настрій! Завжди подобаються пісні: веселі, позитивні, під які можна танцювати, що солдати часто і роблять. Є у нас такий номер, коли ми співаємо “Смереку” (пісню Любомира Якима, написану 1969 року, яка стала шлягером – прим. авт.) разом з усіма бійцями. Перед цим ми прямо на концерті  відкритим прийомом репетируємо”, – розповідає Анатолій Гнатюк. 

“Анатолій – зірка, він співає. Олексій так вражаюче читає вірші, що навіть коли я знаю, які саме він буде читати, кожного разу в мене все одно мурахи по шкірі. В нього прекрасні власні вірші, в тому числі і жартівливі. Я – ведучий: розказую анекдоти, театральні байки, співаю під гітару естрадні пісні та коломийки. Програма різнопланова, вона позитивна, але є там і частина серйозна – пошани загиблих. А відсотків 30 – це імпровізація. Було таке, що сідали в бліндажі з воїнами і з такою програмою йшли по окопах лінією фронту: по 7 виступів за добу було”, – згадує “Франко”.

Актори концертно-фронтової бригади помічають, як щемно бійцям слухати поезії Володимира Сосюри і Василя Симоненка: наразі їхні рядки влучають просто в серце.

“Любіть Україну”, “Народ мій є, народ мій завжди буде” – така поезія дуже потрібна і доречна. Коли йдеться про Батьківщину, про маму, про батька, про рідний край, про кохання – все це дуже подобається нашим хлопцям і дівчатам, – відверто говорить Анатолій Гнатюк. – Окремо хочу сказати про дівчат на фронті: наші україночки – неперевершені, вони на передовій охайні, доглянуті, з зачісками, манікюром і макіяжем, форма на них сидить ідеально, я бачу, що вони її підігнали під себе”. 

З початку війни українці – як на фронті, так і в тилу – відчули, наскільки рятівним є наше унікальне почуття гумору. Жарти, меми, байки, анекдоти – це і броня, і зброя. Олексій Паламаренко написав сатиричний твір, який  користується особливою популярністю у бійців – “Думу про х**ло”. 

“Це військова окопна поезія, екстримна – вона як мем про “рускій воєнний корабль”. Але це поезія для передової. Коли ми виступаємо ближче до Києва, я цю річ не читаю. Бо всьому своє місце. Бійцям заходить хороша лірична поезія, де немає епічних і пафосних речей. Люди люблять правдиву простоту. Коли людина розказує те, що в неї болить, що вона пережила і ділиться від щирого серця своїми почуттями”,– каже Олексій Паламаренко. 

Серед численних подорожей театрального колективу на передову є ті, які забути неможливо. Так, артисти написали для своїх друзів з 37-го окремого мотопіхотного батальйону гімн. Вони виступали для них в 2021 році у Волновасі, а 3 червня 2022 дали концерт на їхній позиції за 7 км від Донецька.  

“Після концерту ми пішли фотографуватися з легендарним командиром батальйону з позивним “Чібіс” біля збитої ракети, – згадує Анатолій Гнатюк. – Уявляєте, у дворі збита ракета лежить, а ми на ній сиділи і фотографувалися, настрій у всіх чудовий! І тут вибух поруч: бах! Ми перелякалися, а командир: “Спокійно, це наші!” Тут другий: бах! Він знову: “Спокійно! Це наші!” Потім третій: бабах! І він: “Опа! А це вже не наші!”. Але ми ж після концерту заряджені, далі сидимо, жартуємо. Тут виходить лікар батальйону, ми і з ним пожартували, а він нам теж на позитиві, але трошки матом: “Хлопці, а ну їдьте звідси швидко, щоб я вас по частинам не збирав. Швидко!!!” 

“На жаль, цей прекрасний вечір мав трагічне продовження, – ділиться “Франко”. – Після концерту хлопці нас пригостили дуже смачним домашнім курячим супом з локшиною. І під час вечері я сказав: “Друзі, я дуже хочу щоб ми таким же складом зібралися після Перемоги, я вас дуже прошу, давайте без втрат!”. На що “Чібіс” мені відповів: “Ну знаєш, не можу тобі цього гарантувати”. А зранку нам подзвонили і сказали, що він загинув”. 

Під час подорожей артистам довелось побачити чимало апокаліптичних картин зруйнованих міст і сіл, а поруч з ними пролітали ракети і рвалися снаряди. 

“28 липня ми давали концерт просто неба в селі Богатир Волноваського району для бійців і цивільних. І ми бачимо, що мало військових присутні, то спитали: “А чого так мало бійців і де командир?” На що нам спокійно відповіли: “Тут же поруч лінія фронту, на одній з ділянок прорвали оборону, і командир з бійцями зараз там, бо треба відбиватися…”. Ночували ми того дня на підлозі в підвалі”, – згадує Анатолій Гнатюк. 

Концерти на передовій для “Трьох бійців” особливі, ці емоції не можна порівняти з жодними іншими виступами.  

“Тут ми викладаємося на 150 відсотків. Якщо ти туди їдеш, то це як йдеш на бій, який не можна програти, – ділиться Олексій Паламаренко. – Чесно скажу: скинути би років десять, я б воював по-справжньому, з автоматом, і можливо, встигав би щось веселе говорити. Але оскільки вік не дає це зробити, хай зброєю будуть мої слово і серце”.   

“Ми любимо ту справу, якою займаємось, ми доповнюємо один одного. І закликаємо всіх робити те, чого ви не можете не робити. Кожен крок має бути лише в напрямку Перемоги!” – переконаний “Франко”. 

“Коли я на передовій бачу цих богів і богинь війни, наскільки вони заточені на Перемогу, наскільки вони оптимістичні, я цей оптимізм і віру в Перемогу несу додому”, – зізнається Анатолій Гнатюк.