Смішна ситуація.

Лукашенко вимагає заморозити зростання цін. Причому по всій лінійці.

Дике рішення і вперше за дуже довгий час (як мінімум з середини 00-х) прем'єр і кілька членів Радміну відкрито виступили проти. Лукашенко їх заткнув і продавив рішення, яке є відвертою дичиною.

Чому це так? Ручне регулювання, яке опущене (по мережах і виробникам) на рівень уряду та облвиконкомів навіть за критичної ситуації запізнюватиметься. Причина стара – проблема якості виконавців середньої ланки.

Далі простіше. Виробники при зростанні цін на комплектацію (навіть для с.г. – Добрива, корми, і т.д.) можуть (точніше, з ймовірністю 90%) зіткнутися з падінням прибутковості. Перекредитуватись? Навіть якщо так – як віддавати кредит із нульовою чи негативною рентабельністю? Далі нові держ кредити вже під друкарський верстат. Прощай зусилля Мінфіну та Набанку щодо оздоровлення фінансової системи.

Субсидування потребує грошей. Які забиратимуть в експортерів. Але грошова маса підвищується і цей тиск на курс (не кажучи про пряму передумову інфляції у вигляді порожніх грошей). Значить знову множинні курси.

На цьому тлі імпортери обмежують постачання до мінімуму або закриваються. Національні виробники зменшують відвантаження на внутрішній ринок (звісно, ​​треба бути кретином, щоб працювати у мінус за наявності альтернативи).

Товарів стає менше (не відразу – через 4-5 місяців) і на цьому фоні запроваджуються «норми відпустки».

Тобто створюється ситуація пізнього СРСР, що й призвела до краху совка.

Але, на відміну кінця 80-х, навіть за умов авторитаризму, представники уряду відкрито виступили проти дичини. Причин кілька.

Частина (як, наприклад, Головченко по Держвоєнпрому) бачать колосальні проблеми для «своєї» галузі.

Частина, зав'язана на бізнес бачить проблеми для того самого бізнесу.

І всі вони бачать ситуацію, коли за логічні та передбачувані результати сьогоднішньої дичини їх сваритимуть. При цьому в цих умовах вони будуть нездатні хоч щось зробити заради роботи нехай з нульовою, аби не негативною ефективністю.

І ось тут ми впираємося у питання лояльності. У головах низки виконавців вищої ланки звучить фраза «Це повне божевілля». Причому наполегливо з перспективами власних проблем. Адже Лукашенко ніколи не зізнається в помилках, а шукає винних, ворогів, цапів-відбувайлів. Уникнути його гніву складно.

Тому через місяць-півтора, коли стане очевидною негативна динаміка, Лукашенка спробують повернути до тями. Можливо якісь позитивні новини прийдуть, які стабілізують його емоційний стан.

Якщо ні – почнуть думати про те, як було б добре за інших розкладів. Історія знає безліч прикладів різних варіантів палацових переворотів. Починаючи від лайту версії транзиту (за порадою) до трагедії, нещасного випадку, раптових проблем зі здоров'ям.

Хоча, у попередньому абзаці «Якщо», можливо, потребує уточнення. Навіть якщо вдасться відкотити назад, думка про позитив при інших підходах вже зміцнитися.

Фактично, знаходячи після довгої поїздки до Путіна, майбутнього нового складного візиту та додаткових проблем, Лукашенко сам почав знищувати власну владу. Вперше за довгий термін його вирішення навіть тактично є найгіршим варіантом для нього. Не кажучи вже про систему чи країну.

І в опонентів Лукашенко починається чи не ідеальний варіант. Лукашенко стає токсичним. Його опоненти (точніше, діалог з ними) – ключова умова більшості зовнішніх гравців для виходу зі спіралі конфлікту. Тобто можна «почати діалог», вирішити проблему Лукашенко (можна в іншій послідовності), залишити за собою контроль над ситуацією, запустивши громадських опонентів до владних кабінетів.

ПС: «Чуйка» Лукашенка, яка дозволяла йому утримувати владу, схоже «зламалася» за наявності кількох поганих варіантів, він вибрав найгірший для себе особисто. Причому на порожньому місці.

Джерело