У Харкові в бункері підприємства понад сім місяців живуть майже два десятки людей з передмістя. Їхні села деокупували, але повертатися людям нікуди. Серед них — Ольга та її семимісячний син, якого вона народила під час війни. "Дитячу" облаштували в одній з кімнат бомбосховища, прогулянки з коляскою обмежуються двором заводу.

"Бахнуло — аж вікна відкрилися"

У підвальній кімнаті на дивані Ольга бавить сина. Жені — сім місяців. Жінка народила 4 березня й з пологового повернулися в бункер, весь час разом з дитиною живе у сховищі.

"Ми самі з Прудянки, приїхали сюди в перший день війни. Мій чоловік тут на заводі працює. Коли почали у перший день стріляти, я йому дзвоню о п'ятій ранку і кажу: "Женя, в нас стріляють". Вийшла на вулицю, воно як бахнуло, що в нас вікна в хати з середини відкрилися. О шостій ранку вже електрички не ходили", — згадує мешканка Прудянки Ольга.

Їхнє селище пів року було під щільними обстрілами. У сховищі підприємства Ольга проживала із новонародженим сином і ще двома дорослими. Останні на початку вересня виїхали до Польщі.

"Ми самі все облаштували. Старші хлопці допомогли, ліжко змайстрували. Ванночку поставили, гріємо воду в чайничку, щоб дитину купати", — говорить Ольга.

Жінці пропонували разом з сином переїхати у санаторій, але вона відмовилася, оскільки на заводі працює її чоловік, а укриття вважається безпечним.

Бабуся Люда

Для малюка облаштували окремий куточок з іграшками та ліжком.

"Ми з бабусею Людою як ходили по гуманітарку, там іграшки були для дітей. У малого є вже ось улюблене совеня", — розповідає Ольга.

Бабуся Люда — сусідка по кімнаті, з нею Ольга познайомилася вже в бункері.

Людмила та Олександр Сапожнікови евакуювалися з сусіднього села Безруки у квітня. Жінка каже, малий Женя тепер їй за онука: "Отак і граємось. Мамі то за документами треба, то ще куди. Спочатку на трошки лишали, а тепер звикли".

В їхньому будинку у селі немає світла. Немає й чим топити, тож зимувати збираються в бункері.

"Мікрохвильовка є, чайник є, пічка є. Їсти в нас є що. Хто його знає, що буде далі, тому що холод як буде, а ви бачили приміщення. Це ми самі придбали, це в нас теж свій обігрівач", — говорить Людмила.

Зимувати збираються у бункері

Євген, працівник заводу, прихистив у сховищі свою родину й ще два десятки односельців. Частина з тих, хто ховався у сховищі, навесні виїхали в інші регіони, приїхали нові люди.

Жити у бомбосховищі переселенцям дозволив директор заводу. У будівлі є душ. До сховища воду спускають. За холодильник — одна з кімнат бункера, де немає обігрівачів.

"Спочатку нас тут було 34 людини, зараз залишилося 17. Це Слатине, Прудянка, живуть тут люди й з Кутузівки", — говорить чоловік.

Разом із собою на завод вивезли й домашніх тварин. Євген говорить, нині доглядають з десяток собак та стільки ж котів. Частина жителів бункера знайшли підробіток в Харкові.

Ольга ж з піврічним сином виходять на прогулянку. Замість парку в Жені двір заводу. Жінка каже, що до автівок син звик: "Ми далеко не відходимо, якщо раптом сирена, то спускаємось у сховище".

Поруч із цим підприємством кілька разів лунали вибухи, частина будівлі зараз без вікон, тимчасові жителі затягнули їх плівкою. Ольга збирається зимувати з дитиною в бункері.

Читайте також

Контрнаступ ЗСУ на Харківщині. Текстовий онлайн

Джерело