Кам’янка лише в кілометрі від Ізюма, тут майже усі будинки тут згорілі чи потрощені, бо від березня жили під безперервними обстрілами, йдеться в ТСН.

У селі загинула майже сотня людей, зруйновані цілі вулиці і здається, що тут ні душі. Втім, родина Здоровців - одна з небагатьох, хто живими пройшов через пекло. "Обстріли майже не припинялися і день і ніч. Це був жах", - розповідає Галина.

Два місяці родина жила в одному підвалі з сусідами. Того ж дня, коли росіяни захопили Ізюм, почали хазяйнувати і в Кам’янці. "Найстрашніше - чекати, коли відчинять двері. Поставили нас біля стіни і запитують: "хто ви такі? Ми ваші визволителі, ми прийшли вас від нацизму боронити", - розповідає Ярослав Здоровець.

Після кількох днів допиту чоловіків відпустили. Втім, кажуть люди, легше не стало. Місцевих катували та розстрілювали за найменше. "Може не так глянеш і тебе вже не буде. У нас сусід каже, що в підвал кинули гранату. Я встиг, каже, відскочити. Він прийшов весь обпалений – брови, вуса", - ділиться спогадом Олена Здоровець.

До війни у Кам’янці було майже півтори тисячі людей, скількох росіяни забрали - невідомо. Селяни кажуть, що вивозили місцевих автобусами. Ті, хто залишився, самотужки підраховували загиблих, їх налічили майже сотню. Втім, додають люди, що останків багатьох так і не відшукали. "Коли вже прийшли українці, люди лежали не поховані - хто в погребах, хто в хатах, хто просто на дворі, просто чимось прикритий. Декого ховали сусіди просто в городі", - каже місцева мешканка.

Свою Кам’янку місцеві тепер називають дорогою смерті. Село поділене трасою на Ізюм - нею  окупанти заходили до міста у березні, нею ж тікали від Збройних сил у вересні. "Саме наш підрозділ останнім виходив з Ізюма, коли переважаючі сили окупантів, озброєні до зубів з технікою, з артилерією, з літаками, з гелікоптерами, всім цим боровся проти нас. І водночас, коли ми обламали зуби цьому супротивнику, ми і цією дорогою заходили назад до Ізюма", - розповідає військовослужбовець 113-ї бригади ТРО ЗСУ "Шалфей".

У селі нині з десяток людей, які продовжують тут жити без світла, газу, зв’язку та води вони. На евакуацію не погоджуються, бо вірять - найгірше вже позаду.

Латають дахи, набирають дощової води, печуть хліб. Гуманітарну допомогу до Кам’янки почали возити лише кілька днів тому, коли розмінували дороги. Людям потрібні харчі, ліки, дрова та свічки.

Але найголовніше, кажуть, вже є - прапор України, який майорить над понівеченим селом.

Читайте також:

Будинок-термос за три дні: на Чернігівщині встановлюють унікальне житло для постраждалих від війни

Будинки знищені під фундаменти: ворог нищить села на Миколаївщині, з яких їх витісняють

30 прильотів за день: прикордонні села на Сумщині під постійним вогнем