Уже навіть Міністерство культури України вирішило не чекати, а виконати закон про декомунізацію і… прибрати зі щита баби останній в Україні герб срср. Навіть опитування з цього приводу провело. Що не так із цим опитуванням та й загалом з матір'ю-бабою?
Традиція встановлення пам'ятників своїм богам, вождям та героям існує стільки ж, скільки сама цивілізація. Для будь-якого народу зведення монументів на своїх та здобутих землях завжди було утвердженням власної ідеології та наочною пропагандою. І чим більший монумент – тим краще.
Нью-Йорк зустрічає вас статуєю свободи. Ріо-де-Жанейро – Ісусом Христом. А Київ – бабою.
Це найвищий монумент у Європі й восьмий у світі. Батьківщина-мати вища і за статую свободи, і за бразильського Ісуса. Висота від основи – 102 метри. Вага 450 тонн. Насправді пам'ятник мав бути ще вищим, але під час випробувань виявили, що вітер може відірвати меч з рукою.
Тож меч вкоротили одразу на 6 метрів. І все одно монумент не просто вражає – він затьмарює собою усі інші символи Києва – особливо сусідню Печерську Лавру.
Київська батьківщина-мати – типовий символ побєдобєсія. Її задумали в період застою у 1970-х. До влади в срср прийшов недоумкуватий Леонід Ілліч Брежнєв, а в Україні – його вірний соратник та русифікатор Володимир Щербицький.
Період правління Брежнєва характеризувався репресіями, але водночас порівняним спокоєм та навіть певним достатком. Він виражався у ковбасі по 2,20 і нечастому піднятті цін на горілку. Правда, це було не завдяки талантам дорогого Леоніда Ілліча, а через серію нафтових криз на Заході. Завдяки їм до срср попливли нафтодолари і ненадовго залатали провали радянської економіки. Як тільки стосунки з Заходом зіпсувались і на цю торгівлю наклали санкції – у Союзі почався дефіцит і тотальна корупція.
Санкції ж наклали за вторгнення до Афганістану, яке санкціонував все той же Брєжнєв. Нічого не нагадує?
Саме Брежнєв запровадив у срср культ побєдобєсія. "Фронтовик" Брежнєв вважав свій вклад у "велику перемогу" недооціненим, тож користуючись необмеженою владою, вирішив виправити помилку. І нагородив себе усіма можливими нагородами. А ще наліпив по всьому союзу безліч пам'ятників перемозі. У 1967-му родіна-мать з'явилася у Сталінграді (нині Волгоград).
А трохи згодом її майже копію вирішили зробити і в Києві. Навіть автор статуї мав бути один і той же. Головний монументаліст срср Євген Вучетич. Уродженець Катеринослава (нині Дніпро) він ще у молодості переїхав до москви. Проєктував найбільшу споруду у світі – палац Рад, який так і не був збудований. Після Другої світової перекваліфікувався на монументальні скульптури. Робив голови Леніних та Сталіних. Саме він створив скульптуру радянського освободітєля-окупанта у трептов-парку в Берліні. Потім спроектував родіну-мать у Сталінграді.
І нарешті взявся до роботи життя – Батьківщини-матері у Києві. Тут його монументалізм, до речі, не оцінили. Один з архітекторів звернув увагу, що монумент задавить собою все навколо. Вучетич зверхньо поплескав аборигена по плечу і сказав – я, такий-то, що ти мені будеш розповідати про масштаби. За кілька місяців Вучетич помер.
Але святе місце порожнім не буває. Монументальну справу взявся продовжувати місцевий скульптор Василь Бородай. Не чули такого? Та точно чули – він автор Щорса на коні біля київського вокзалу. Того самого Щорса, який воював на боці більшовицької росії у війні проти України.
А ще Бородай створив Лесю Українку, кілька Шевченків та… безліч чекістів. Словом, великий художник. Лице родіні-матері списав з колеги – Галини Кальченко.
Пам'ятник бабі-матері мали звести до відкриття Олімпіади-80, яку приймав срср. Щоправда через вторгнення в Афганістан більшість цивілізованих країн турнір бойкотували. У Радянському Союзі навіть мультик з цього приводу зняли.
Нафтодолари закінчилися і монумент зробити не встигли. Відмовилися від бронзи з позолотою, замінивши на нержавійку, від водоспаду, який мав стікати з підніжжя пам'ятника у Дніпро і багатьох інших помпезних речей. І у 1981 бабу таки закінчили. Не відмовилися, до речі, від побєдобєсія. Навколо монумента створили масштабний музей ВВВ.
На відкриття баби приїхав сам Леонід Ілліч. Письменниця Оксана Забужко згадує:
"Я пам'ятаю, як Брежнєв приїздив "відкривати Бабу" і всі міські підприємства й навчальні заклади вигнали на 5 годин стояти вздовж траси від вокзалу до того самого пагорба з прапорами й транспарантами, і пики Брежнєва зі Щербицьким на якомусь їхньому "папамобілі" над натовпом теж пам'ятаю – і не забуду, і не прощу…"
Кияни одразу прозвали монумент бабою. А ще її називали Вікторію Лєонідовною Видубєцкою – на честь дружини Брежнєва. Якщо хто досі сумнівається, якій саме батьківщині-матері пам'ятник, то не нашій – точно.
Над питанням – що робити з бабою – знести чи якось інтегрувати? – задумалися одразу з незалежністю, у 90-х. З початком російської агресії уже шукали відповіді. У 2015-му руфер мустанг прикрасив її голову вінком із червоних маків. Хороший перформанс, але разовий. Невдовзі було ухвалено закон про декомунізацію і радянські символи прирівняли до нацистських. Герб на щиті баби мав бути знищений, але численні охоронці монумента заявили – зруйнувати лише його неможливо з інженерної точки зору. Якщо валити – то все разом. До баби ніяк руки не доходили – або не на часі, або яка різниця.
І от нарешті! – за справу взявся мінкульт. Влаштував маніпулятивне опитування – пропонував всупереч закону залишити герб срср, зняти його – що неможливо фізично або замінити на тризуб. Звісно, всі проголосували за останнє. Інших варіантів – наприклад, знести пам'ятник повністю – не пропонували. А дарма. Бо пам'ятники – це насправді важливо. І тут не про якість зварювання та висоту – а саме про символи.
Згадується історія з пам'ятником Сталіну у Празі. Його вирішили звести у 1949-му і це мав бути найбільший в Європі пам'ятник вождю пролетаріату. Парадокс, але ніхто не хотів виграти конкурс. Переміг скульптор Отакар Швець, який намалював проєкт на ресторанному меню.
Поки тривали роботи, в срср відбулася десталінізація. Перед відкриттям Отакар Швець наклав на себе руки. Його ім'я навіть не згадали під час урочистостей. А потім пам'ятник – таємно підірвали. Під час вибуху загинули випадкові перехожі.
Чи хотіли би ви щодня бачити пам'ятники гітлеру, сталіну чи путіну? Напевно, ні. А чи хочете ви бачити у Києві символ побєдобєсія – російську родіну-мать, бабу?
Письменниця Оксана Забужко мріє дожити до часу, коли переїжджаючи через Дніпро їй не потрібно буде відвертатися – щоб не бачити потворний пам'ятник, який знищує ландшафт.
Слава Україні. Любіть Батьківщину усвідомлено.
Так, до речі...
"Будь-який пам'ятник, меморіал, плакат, статуя, споруда, топонім, емблема, табличка або назва вулиці чи шосе, які спрямовані на збереження німецької військової традиції, відродження мілітаризму або вшанування нацистської партії, або прославляє війну… заборонені та оголошені поза законом", – Директива Союзницької контрольної ради.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Джерело
