Критично важливо визначити основні риси повоєнної економіки, щоб унеможливити або принаймні вкрай ускладнити нові зазіхання з боку Росії.

Британський історик Арнольд Тойнбі сформулював теорію «виклик-відповідь»: у міжнародній політичній та економічній конкуренції перемагають ті нації, які, маючи зовнішній виклик, дають на нього гідну відповідь. На думку Тойнбі, свого часу Австрія перетворилася з дрібного політичного формування на потужну імперію завдяки відповіді на тиск з боку Османської імперії. Коли «відповідь» слабша за зовнішній «виклик», держави припиняють своє існування, як не склався проєкт середньовічної Бургундської держави, що програла конкуренцію Франції та стала її провінцією.

Україна наразі стоїть перед доленосним викликом: маючи фантомні імперські болі та реваншистські настрої, РФ намагається поглинути Україну. Для збереження суверенітету та відновлення територіальної цілісності Україна має зараз дати гідну військову «відповідь» на цей «виклик» (за Тойнбі). Проте імперське мислення, «зашите» в свідомості російських правлячих еліт та народу, намагання внутрішні проблеми гасити зовнішньою агресією створюють передумови й для подальших військових нападів Росії.

Тому Україна до поточної військової відповіді має додати потужну відповідь економічну

Історія дає підказки. Найбільш прийнятним прикладом є Південна Корея. Вона, як і Україна зараз, зазнала «виклику» у вигляді військової агресії – з боку КНДР, Китаю та СРСР. Вона, як і Україна зараз, мала потужну військово-політичну підтримку з боку США, завдяки чому встояла у війні. Економіка Південної Кореї після війни 1950-1953 років лежала в руїнах, що спостерігається наразі й у нас. Але завдяки цим викликам Південна Корея в короткостроковій перспективі наростила потужний військовий потенціал, а в середньостроковій – увійшла до ТОП-30 у світі за ВВП на душу населення та до ТОП-15 за розміром ВВП.

Це сталося завдяки тому, що очільники Південної Кореї не погодилися на пропозиції іноземних консультантів, які вважали, що країні краще спеціалізуватися на вирощуванні рису й таке інше. Натомість була реалізована стратегія промислового протекціонізму, що дозволило зробити ривок до клубу індустріально розвинених країн.

У 2016 році тодішній посол США в Україні Стівен Пайфер заявив, що Україна має стати аграрною наддержавою. Це вже відбулося – наша країна є найбільшим у світі експортером сонячної олії, входить у трійку світових експортерів ячменю, п’ятірку світових експортерів кукурудзи тощо. Проте це не допомогло стримати військову агресію Росії. Наявність надпотужних промислових підприємств часів другого технологічного укладу хоча й допомогла, проте доволі обмежено.

Російська армія має кількісно великий не лише людський, а й технічний ресурс, нехай він переважно й складається з техніки радянських часів

Перемогти таку армію можна лише маючи більш сучасне та ефективне озброєння. Його нам постачають, але в обмеженій кількості. Налагодити власне виробництво сучасної зброї Україна зможе лише в разі, якщо візьме курс на побудову високотехнологічної економіки. Економічний прорив Південної Кореї в побудові високотехнологічного сектора спочатку ґрунтувався на копіюванні іноземних технологічних розробок. Зважаючи на те, що протистояння цивілізованого світу з Росією триватиме довго, ключові партнери України мають надати нам технологічні розробки, втілення яких забезпечить швидкий розвиток українського ВПК.

Проте не війною єдиною... Американський футуролог Елвін Тоффлер стверджував: спосіб ведення війни відображає спосіб створення багатств. Ми знаємо про потужні технологічні ривки під час Першої та особливо Другої світових війн. Тренд зберігся й надалі. У 1958 році у відповідь на радянську космічну програму президент США Дуайт Ейзенхауер створив агенцію технологічних досліджень DARPA, у 1983 році президентом США Рональдом Рейганом було запроваджено програму «Стратегічна оборонна ініціатива». Вони, разом із розвитком ВПК, дали не менше технологічних розробок та винаходів у багатьох секторах цивільної промисловості. Як стверджує відомий венчурний підприємець Стів Бланк, найпотужніший у світі технологічний кластер «Силіконова долина» великою мірою став на ноги завдяки військовим замовленням.

Трансфер військових технологій у цивільну промисловість – шлях побудови сучасної інноваційної економіки, яка створить високооплачувані робочі місця, працюватиме на добробут громадян

Дрони вдало б’ють по позиціях російських загарбників або коригують вогонь нашої артилерії. А у мирному житті дрони-безпілотники стають сучасним інструментом доставки товарів. Це досить скоро змінить парадигму транспортної галузі (в т. ч. поставивши під сумнів частину вкладень у «Велике будівництво»). Ті ж безпілотники – класичний приклад інтернету речей. Його ідея полягає в об’єднані людей, інформації, речей та геолокації. Цивільне використання полягає у поширенні інтернет-з’єднань за межі комп’ютерів та систем зв’язку із охопленням повсякденних об’єктів, таких як автомобілі, годинники, упаковки продуктів харчування, побутові прилади та багато інших. Використання нових матеріалів в оборонній сфері, наприклад, графена, має великі перспективи для цивільної економіки, бо значно знижує потреби в металі.

Зважаючи на те, що зараз наша армія відображає колишній індустріальний уклад, а не сучасний постіндустріальний, прогрес у трансфері проривних технологій із сфери вітчизняного ВПК у сектори цивільних технологій відсутній. «Виклик» у вигляді теперішньої та вірогідної майбутньої військової агресії Росії залишає для України можливість лише однієї «відповіді» – з країни застарілого індустріального укладу, з експортера сільськогосподарської та мінеральної сировини ударними темпами перетворитися на високотехнологічну країну. У мирні часи це забезпечить стале підвищення добробуту населення та якості життя.

Так, є короткі за часом приклади піднесення країн, успіхи яких ґрунтуються на торгівлі товарами низьких переділів, і в силу цього сильно залежних від світової товарно-сировинної кон’юнктури

Наприклад, Аргентина початку XX століття. В Україні було подібне: з 2001 до 2007 року економіка зростала бурхливими темпами, добробут населення підвищувався завдяки високому попиту та вдалій кон’юнктурі світових ринків металургійної та хімічної продукції. Проте це тривало дуже короткий час і не сприяло зміцненню країни. Інша річ, коли країна виробляє високотехнологічну продукцію з високою часткою доданої вартості. Тоді успіх має стійкий та тривалий характер. Країни, що бажають бути стійкими в довгостроковій перспективі, а не «каліфами на годину», будують національні виробничі системи, спрямовані на виробництво високотехнологічної продукції. Саме реалізація стратегії промислового протекціонізму зробила становище Південної Кореї на «світовій геополітичній шахівниці» (словосполучення, яке використовував у своїх роботах Збігнєв Бжезинський) стійким у довгостроковій перспективі.

У сучасному світі військова міць держави безпосередньо залежить від конкурентоспроможності та ефективності її промисловості. Зараз у нас лише два головні завдання: вистояти у військовому протистоянні з Росією та стрімко побудувати високотехнологічні сектори економіки. Успіх у виконанні другого завдання безпосередньо визначатиме, чи впораємося ми з першим завданням.

Арнольд Тойнбі свого часу зробив важливий висновок: за відсутності «викликів» у держав мало шансів стати значущими й вони століттями стагнують на задвірках історії, зокрема й економічної. Україна має такий виклик своєму існуванню з боку Росії. Питання в тому, наскільки добре вона впорається з ним. Економіка України, що забезпечить непохитність державного суверенітету, має базуватися на інноваційній високотехнологічній промисловості. Зважаючи на це й необхідно вести перемовини (під час конференції в Лугано й надалі) з нашими партнерами щодо їх підтримки повоєнного відновлення України.

Джерело