Сьогодні, 10 травня, після тривалої хвороби у віці 88 років помер перший президент незалежної України Леонід Кравчук.

Чим він запам'ятався українцям і що зробив для розбудови нашої держави, читайте у матеріалі ТСН.ua.

Селянин з Волині, який став президентом

Леонід Кравчук народився 10 січня 1934 року в селі Великий Житин Волинського воєводства, яке тоді входило до Другої Речі Посполитої (тепер – Рівненська область). 

Батько маленького Леоніда був звичайним селянином: відслуживши у польському війську Макар Кравчук повернувся у рідне село. Проте з приходом радянської армії був мобілізований на фронт і загинув у Білорусі. Хлопчика виховували мати і вітчим.

Зазначимо, що саме у Великому Житині, рідному селі Кравчука, 10 січня 1946 року солдати Червоної армії влаштували місцевим жителям розправу: ґвалтували жінок, вбивали чоловіків, палили будинки і грабували майно. Тобто робили все те, що робить російська армія в Україні у 2022-му.  На цей час Кравчукові було 12 років. Проте невідомо, чи згадував перший президент журналістам чи історикам про цей випадок.

Кравчук здобував освіту за спеціальністю "Бухгалтерський облік" в Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (теперішній Рівненський кооператиний економіко-правовий коледж. Згодом закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук (1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970).

Борець з "українським буржуазним націоналізмом"

Леонід Кравчук - доволі контраверсійна фігура. На початку своєї кар'єри він боровся з "українським буржуазним націоналізмом". Зокрема, у 1982 році звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи з протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України. Кравчук закликав виявити "проуніатські настроєних осіб", провести інші організаційні та ідеологічні заходи.

Леонід Макарович стрімко просувався по кар'єрній драбині: довгий час працював на посаді головного ідеолога компартії УРСР, займав впливові посади у ЦК КПУ, де вимагав заборони Народного Руху.

Проголошення незалежності

У липні 1990 року Кравчук став головою Верховної Ради УРСР. Саме за його головування 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила історичний Акт проголошення незалежності України. 

У непрості і буремні події серпня 1991-го Кравчука звинувачували обидві сторони: як і комуністи, а пізніше Росія - за "зраду", так і деякі патріотично налаштовані громадяни - за начебто недостатню активність і бажання "прослизнути". 

Про події 19—24 серпня 1991 року Кравчук згодом дав чимало інтерв'ю. Зокрема, про переговори в Києві з членом ДКНС (Державному комітету з надзвичайного стануге, рос. ГКЧП) генералом Валентином Варенниковим, який фактично погрожував політикові, якщо той не підтримає заколотників 

Перший президент

У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Він тріумфально виграв перші в історії України президентські вибори у першому турі, набравши 61.59% голосів, тоді як його найголовніший конкурент - В'ячеслав Чорновіл - лише 23.27%.

Президентську присягу Кравчук виголошував, поклавши одну руку на Пересопницьке євангеліє, а другу — на примірник Конституції УРСР.

Проте Леонід Макарович не зміг утриматися на цій посаді навіть один термін, програвши дострокові вибори. Він став першим на пострадянському просторі очільником держави, який передав владу мирно.

Цвях у домовину Радянського Союзу

8 грудня 1991 року від імені України підписав із президентом Російської Федерації Борисом Єльциним та головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем Біловезьку угоду про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав.

Потрібно віддати належне Кравчукові: на вимоги російської сторони про створення надсоюзних відомств, спільних міністерств у межах СНД - він відповів відмовою, не давши таким чином втягнути Україну у нову російську окупацію.

Чим запам'яталося українцям президенство Кравчука - читайте у наступному матеріалі.

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.