Історія як колесо – часто повторюється. І те що ми бачимо сьогодні вже було приблизно сто років тому… У тому числі російсько-українська війна.

Уявімо що ми зараз разом стоїмо 104 роки тому (!!!) 18 січня 1918 року в Бахмачі. Перед нашими очима Муравйов, який вишикував 5000 російських матросів. Він стоїть, трохи п’яний, розмахуючи наганом і з осоловілими очим говорить чотири речі:

Ми всє усталі, но должни ити на Киев

Ми должни уничтожить и не оставить каменя на каменя на рассадичестве гайдамаччине

Нечего бояться кровопускання

Ми всех перестреляем и будем вознаграждени

Саме так, 1034 роки тому починалась чергова україно-російська війна. Саме тоді через внутрішні чвари ми її програли і головорізи Муравйова увірвались до Києва. По дорозі – вони вбили студентів коло Крут... Бо регулярна армія (точніше ті не великі загони, які лишились вірними Центральній раді) – придушували повстання на заводі Арсенал.

Тож кожного разу говорячи про толерантність, памятайте як 104 роки тому, коли Муравйов увірвався до Києва, росіяни вбивали всіх хто розмовляв українською мовою. У Маріїнському парку було знищено декілька тисяч киян тільки за те, що вони хотіли побудувати незалежну Україну.

Висновків не буде.

Просто пам’ятаймо – нашими внутрішніми чварами завжди користуються вороги. Першим з яких Росія

Пройшло 104 роки – нічого не змінилось.

Тоді політики програли державу. Зараз ми не маємо право повторити цю помилку. Тримаймося разом. Тримаймо країну

Час змінився. Ворог – ні.